EnglishFrenchGermanLithuanianRussianUkrainian

Як Маруся Звіробій тренує десантників

«Сьогодні ми із сапером Сайфулою присягнули на вірність українському народу. Хоча фактично ми з ним зробили це ще на Євромайдані й чесно дотримуємося свого слова. Разом із нами прийняли присягу й наші «ведмедики» Ронін, Тайпан, Буськ та Чіп. Завдань усім я вже «нарізала»... Так написала у Фейсбуку Маруся Звіробій, командир мобільної інструкторської групи ВДВ Збройних сил України «Марусині ведмеді», організатор Марусиного полігону. «Вечірка» запросила Марусю до редакції.

Ви обрали собі таке незвичне псевдо – Звіробій. Чому? 
– Іноді доводиться через це нервувати, бо буває, що від мене хочуть якихось аж занадто радикальних дій, що я, мовляв, маю йти когось штурмувати, всіх виганяти з кабінетів. Позивний Маруся мені дали на Євромайдані побратими з 14-ї сотні. Я допомагала їм створити махновський рух, і на честь Марусі-Олександри Соколовської, яка воювала проти ворогів українського народу разом із батьком Махно, мене «охрестили» Марусею. Я одразу зріднилася з цим іменем, бо ті давнішні події також відбувалися на моїй малій батьківщині – від Фастова до Києва. А Звіробоєм мене «доукомплектували» уже добровольці. Ось так і з’явилася Маруся Звіробій. А російська пропаганда назвала мене «бандерівкою та неонацисткою». 

Симпатизуєте отаманші Марусі з однойменного роману Василя Шкляра? 
Мене шокувало, що у нас із Марусею абсолютно ідентичні псевдо. Деякі мої «ведмеді» мають псевдоніми, як і герої Шкляра: Лютий, Чорний, Ворон… І ворог нині – той самий, є також ворог внутрішній, і дуже багато зрад. Маруся стала отаманом, бо хлопці просто вже нікому не довіряли, вірити можна було лише Марусі. Повертаючись до паралелей з Марусею… Про неї казали, що вона зупиняє кулі. Якось я була на зборах силовиків. Біля мене сиділи представники громадських організацій і дід років 70. Він мене запитує: «А правда, що ви однією лівою трьох кладете?». Він каже, що був на зборах і там чоловіки про це розповідали. Книжка Василя Шкляра «Маруся» з автографом автора стоїть у мене на почесному місці. 

– А до чого тут «Марусині ведмеді»? 
Зі своїм чоловіком я познайомилася на Майдані. Сашко – кремезний, тому я жартома назвала його «ведмедем». Він мені багато допомагав, ми разом почали працювати – Маруся і Ведмідь. Під Києвом ми з чоловіком створили Марусин полігон – готували воїнів для фронту. Так з’явилися «Марусині ведмеді». Це були незалежні «Марусині ведмеді», бо наш полігон був самодостатньою структурою. Нам ніхто не допомагав і нічого не давав: ані Правий сектор, ані Збройні сили, лише волонтери підставляли плече. Наші хлопці воювали у Пісках, і мій чоловік там був. Потім їх вивели з передової, і я почала шукати можливості співпрацювати зі Збройними силами. Мене познайомили з комбатом 79-ї бригади Майком (Максимом Новгородським). Він одразу пішов нам назустріч. Так ми сконцентрувалися на роботі з 79-ю. Згодом я уклала контракт зі Збройними силами України. Ось уже місяць наша інструкторська команда працює в армії. 

–Чи бувають все-таки моменти, коли хочеться забути про війну і бодай на мить відчути себе жінкою, леді? 
Звичайно. Якось мене запросили взяти участь у двох неймовірних проектах. Це було справжнім святом душі, на мить опинилася в інших вимірах. У проекті «Листи на фронт» мене зробили з моєю дитиною… українською Мадонною. В іншому фотопроекті також були цікаві відчуття – такі розкішні сукні, й особливо незвично було стояти на високих підборах (я вже два роки не знімаю берців). Бійчинь витягли з камуфляжу на один день і вбрали у вечірні сукні 

– Яке у вас звання? 
Солдат. Хоча раніше була комбатом. Посада не має значення, мені потрібні можливості, аби я могла допомагати. Адже у нас – війна, я про це пам’ятаю щодня. У мене є дитина, є діти у моїх сестер, і вони мають жити у щасливій Україні. Тому я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи, аж поки не буде перемоги. Далі я зможу допомагати армії стати армією високого європейського, американського зразка. Це для мене дуже цікаво. 

– Після перемоги ким себе бачите?
Продовжуватиму тренувати «ведмедів». Треба мати систему з підготовки справжніх профі. Я хлопцям кажу: налаштовуйтесь, що кожен із вас стане колись командиром і кожен із вас буде навчати нових воїнів. І тоді все буде змінюватися. Й армія буде кращою. Хочеться, щоб хлопці піднялися до генеральських висот. 

– Ви особисто відбираєте кандидатів до підрозділу. Ваші враження від співбесід? 
Спілкуючись з 18-річними юнаками, іноді дивуюся: дехто нічого не знає про Майдан, не цікавиться історією країни. Це все пройшло повз них. Такі взагалі не розуміють, куди вони потрапили, для них все одно, що на заробітки поїхати, що в армію піти, аби добре платили. Їм обов’язково треба служити біля дому. Вони не хочуть воювати. Водночас радію, коли бачу, що юнаки йдуть до війська за покликом душі. Такі не тікатимуть із поля бою. Сьогодні ми почали набирати воїнів у 25-у бригаду, необхідно добре натренувати хлопців і віддати в руки бойового командира.

– У соцмережах вас навіть називають «Кашпіровським», мовляв, бачите кандидатів наскрізь… 
Це інструктори мене так жартома величають, кажуть, що я їх гіпнотизую. Я іноді після співбесід довго не можу відійти. Які мої запитання? Чи вживають хлопці алкоголь, чи готові їхати в АТО, чи спортсмени і чого прийшли в армію. Мені відповідей достатньо, аби зробити висновки. Коли, наприклад, хлопці попросили мене дістати боксерські грушу і рукавиці, а ще гантелі – то це багато про що свідчить.

– Ваших «ведмедів» тренує також відомий військовий експерт Олексій Арестович. Задоволені? 
– Арестовича дуже хлопці люблять, він так багато знає. Їм цікаво. 

– Їздите на бронемашині? 
Ні, на «Форді»1994 року. Він пройшов тисячі фронтових доріг. Хоча я про себе таке чула… Мовляв, їжджу на крутій «Ауді». 

Не пропонували подарували хороший автомобіль? 
Ні. 

– А як вам армійська дисципліна, це ж не просто «Марусин полігон»? 
Хлопцям, які приходять, потрібен жорсткий порядок. Раніше у мене з дисципліною проблем не було, бо добре діяла… «учбова яма», де можна добу просидіти без нічого. А в армії такого немає, тут можуть тільки зарплату зняти. І це, вважаю, дуже велика помилка, це надзвичайно неефективно. Командири самотужки нездатні впоратися. Такі «герої» можуть напитися, а потім ще й до суду подати на комбата за перевищення службових повноважень. Нам ще дуже довго доведеться реформувати армію. Треба застосовувати прогресивну світову практику. 

Чи є можливість хоча б зрідка піти у кіно, театр? 
– На жаль, це неможливо, за два роки не була ніде… Мене поза службою немає. Для мене те, що роблю, є нині найголовнішим. Можливо, я занадто серйозно це сприймаю, але в мене взагалі немає особистого життя, я навіть вагітною увесь час перебувала на полігоні, бо я не можу інакше. Коли настане перемога, тоді я буду їздити на роботу, варити борщ. А поки що дуже багато іншої роботи, і це насправді дуже важко. Коли на вихідні я приїжджаю додому, то просто падаю без сил і лише тоді відчуваю, яка втомлена. 

– А що читає Маруся Звіробій? 
– «АД. 242». Про кіборгів. Такі книжки мають бути домашніми, настільними у кожного українця, щоб ми не забували, що у нас війна. 

– Чули, що ви колись писали дитячі казки… 
– То було раніше, сьогодні не пишеться. Мені і хлопці, які воювали на фронті, кажуть, що до війни писали вірші, а тепер не хочуть за це братися. 

А куди поїдете відпочивати після перемоги? На Пальму –де- Майорку? 
До Криму! Це принципова позиція. Навіщо їхати бозна-куди, якщо у нас є Карпати і Крим?!

– Чи є у вас якісь улюблені куточки в Києві, де бували особливо часто, де хочеться побувати? 
У Києві в мене після Майдану улюблений куточок – від станції метро «Хрещатик» і до Європейської площі. Я не знаю, чи колись забуду цю картину, але весь час, коли іду Хрещатиком, здається, що крокую поміж наметів. Хотілося б, щоб там взагалі не їздив транспорт. Пам’ятаю, як я вперше ночувала на Майдані. Була ніч, я йшла поміж наметів, і було особливе відчуття: ти зараз серед людей, які готові за тебе віддати своє життя, а ти так само – за них. Це було надзвичайне відчуття, його не можна ані пояснити, ані описати. Таке феноменальне побратимство. Нині нам цього бракує – відчути, що за тебе готові стояти горою, а ти – за них. 

Для тих, хто хоче служити в армії. Телефон гарячої лінії мобільної інструкторської групи ВДВ Збройних сил України «Марусині ведмеді»: (067) 462–00–61. 

За фахом Маруся – викладач графічного дизайну, розробляла сайти. Її колишнім хобі є історична реконструкція: під час відтворення минулих подій була політруком Червоної армії. «То був вибух мозку для росіян, яким показували по телевізору, що я неонацистка», – каже Маруся. Вона з дитинства захоплюється історією, особливо військовою.

http://vechirniykiev.com.ua/news/yak-marusya-zvirobiy-trenuye-desantnykiv

 

55343

Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + twenty =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>